Перекладачі, тлумачі, драгомани, interpress – як тільки не називали людей, які були посередниками українських гетьманів у міжнародній дипломатії.
Працю перекладача надзвичайно шанували у суспільстві, від його майстерності залежали результати переговорів, а, отже, і долі цілих держав. Хто ж міг якісно виконувати цю функцію і яким чином вивчали мови 350 років тому, у XVII столітті? Отож, будемо розбиратися. Зокрема, розглянемо деякі особливості діяльності драгоманів у кримській дипломатії гетьманів Івана Самойловича (1672—1687 рр.) та Івана Мазепи (1687—1709 рр.).
Очевидним є те, що стати перекладачем міг лише той, хто добре володів мовами. При гетьманських адміністраціях посади перекладача і тлумача мали велику відмінність. Попри те, що головною метою їхньої роботи був переклад, але виконання цього все ж мало велику різницю. Перекладач здійснював письмовий переклад текстів. Ця робота вимагала навичок грамотного письма, самоперевірки, редагування текстів, уміння організовувати свою роботу відповідно до часу, відведеного на переклад. Тлумач – це людина, яка здійснювала усний переклад чи доносила думку безпосередньо під час переговорів. Відповідно, тлумачеві необхідна була швидкість мислення, відмінна пам’ять, навички синтезування, добре поставлена вимова, впевненість та розвинена здатність до концентрації.
З вищесказаного стає зрозуміло, що перекладачі, переважно, мали постійне місце роботи при Генеральній військовій канцелярії. Життя ж тлумачів було сповнене поїздками, дипломатичними місіями і небезпекою. Саме тлумачі виконували функцію посланців та таємних агентів – на шляху їх могли перехопити вороги, а правителі держав до яких вони приїхали – затримати у себе на довгий час. Історія знає багато таких випадків, зокрема:
— влітку 1674 року Іван Мазепа потрапив у полон до запорозьких козаків під час здійснення дипломатичної місії від гетьмана Петра Дорошенка до Кримського ханства. Це сталося через вороже ставлення січовиків до гетьманування Дорошенка;
— 1692 року посол Івана Мазепи Василь Велецький був відправлений разом із царським послом Василем Айтемировим до Бахчисараю для укладення мирного договору і затриманий там на три роки.
Необхідність укладання угод з Кримським ханством була важливим вектором міжнародної дипломатії українських гетьманів. Перебуваючи на межі інтересів московії та Речі Посполитої, збереження миру з південним сусідом надавала впевненості. Тому, не дивно, що знавці східних мов (турецької, татарської, перської, грецької) цінувалися найвище.
Не всі гетьмани могли похвалитися поліглотством. Зокрема, Іван Самойлович східних мов, зокрема турецької чи татарської, не знав і потребував перекладу. Про це свідчить цитата з його листа до царів Івана та Петра Олексійовичів: «…1683 року, лютого 28 дня приїхав до мене в Батурин від Мурат Гірея, Хана Кримського, посол знатний, Казик Ага і у вранішній час у будинок мій прийнятий був, подав нам листи від Мурат Гірея Хана і від візира Махмет Аги, Турським письмом написані, які я велів перекласти…».
Іван Мазепа, на відміну від Самойловича, татарську мову знав і із молодих років був задіяний до дипломатії із Кримським ханством. Докази цьому виявив історик Юрій Мицик. Серед документів «Татарського» фонду «Архів Скарбу Коронного» Головного Архіву давніх актів у Варшаві він знайшов оригінальний польськомовний лист одного із мурз Кримського ханства Чиживут Кутлу Гірея І до короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира за березень 1663 р. У ньому повідомляється, що майбутній гетьман України Іван Мазепа, який на той час служив при королівському дворі секретарем, був задіяний у дипломатичних стосунках між Варшавою і Бахчисараєм та сприяв утворенню тогочасного польсько-татарського антимосковського союзу. Історик також припускає, що Іван Мазепа за королівським дорученням листувався з кримським воєначальником.
Однак, навіть знаючи мову, гетьман потребував допомоги у здійсненні дипломатії і з Кримськими ханством, і з іншими державами. Ця потреба виникала зважаючи на необхідність отримання різнопланової, часто – таємної інформації. Зважаючи на те, що за Конотопськими і Коломацькими угодами гетьманам заборонялося вести дипломатичні переговори з правителями сусідніх держав без відома московського царя, зносини з Кримським ханством мали переважно секретний характер.
Стати гетьманським тлумачем і агентом у іншій державі могли лише люди, які досконало володіли мовами і знали традиції тих країн. Дипломатія із Кримом потребувала особливого підходу, оскільки питання віри мало надзвичайно важливе значення. Найкраще цю роль могли виконати іноземці, які самовільно наймалися на службу до гетьманського уряду. Серед тлумачів Івана Мазепи згадується Петро Волошин, який за походженням був волохом, знав татарську і молдавську мови і використовував це у дипломатичній діяльності.
Ще однією категорією людей, які виконували функцію тлумачів та дипломатів були колишні полонені, які певний час проживали у Криму чи Туреччині, володіли розмовною мовою і розуміли особливості поведінки місцевих. Окрім того, були і поліглоти, які вивчали мови «дистанційно», без занурення у середовище.
Серед тлумачів татарської та турецької мов в уряді Івана Мазепи згадуються Василь Велецький (?-1721 р.), Іван Биховець ( близько 1630-?), Стефан Зертис (1660—1722 рр.), Петро Іваненко (?), Тимофій Згура (?-1708 р.), козак Кондаченко, слуга Супрун та інші. Всі вони в різні роки і при різних обставинах допомагали гетьману будувати міжнародну політику.
Отож, як бачимо, знання іноземних мов було важливим у всі часи. Попри складнощі у їх вивченні, вміння порозумітися в міжнародному контексті було необхідним аспектом діяльності гетьманських урядів та функціонування козацької держави. Перекладачі і тлумачі вважалися елітою суспільства, а їх професійні вміння були запорукою вдалої дипломатії.
Алла Батюк, старший науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
На першому фото: Гетьманський будинок на території Цитаделі Батуринської фортеці. Реконструкція 2008 р. Фото 2021 р., м. Батурин
